Історія розвитку розпису у техниці Батик

Батьківщиною батику, мистецтва розпису тканин, вважається Південно-Східна Азія. До нас батик прийшов з Індонезії, навіть назва цього декоративного мистецтва походить від місцевого слова «анбатік» - малювати, писати. При виготовленні батика, крім барвників, використовувалися спеціальні склади - резерви, що дозволяють зберігати забарвлення того чи іншого фрагмента тканини при подальшому фарбуванні. Основою для розпису служили бавовняні тканини ручного вироблення. Підготовці тканини приділялася особлива увага: її вимочували, ретельно вибілювали, кип'ятили для додання однорідності і необхідної щільності. Після цього починався багатоденний процес розпису: нанесення гарячого воску, фарбування, сушки. Ці дії повторювалися стільки раз, скільки різних кольорів було в створюваному малюнку. Як правило, таких циклів було не більше десяти. Це пов'язано з досить обмеженою кількістю природних красітелів, які використовувалися в традиційному індонезійському батику. Тепла коричнева гамма, від кольору слонової кістки до темнокоричневого, підкреслювалася соковитими тонами індиго - найяскравішого барвника. Рецепт виготовлення фарб, так само як і візерунки розпису, належали кожній родині і ретельно охоронялися. За малюнком на одязі можна було визначити приналежність людини до касти, його суспільне становище і родинні зв'язки. Сюжети для розпису використовувалися найрізноманітніші: від абстрактних малюнків до складних орнаментів - для прикраси одягу: багатофігурні жанрові або релігійні композиції - для власного житла та храмів. Батик в давнину був поширений не тільки в Індонезії, але і в Індії, де цей спосіб забарвлення тканини носив назву «бандхана» і «лахерія».

Китайці подарували світу шовк і, як наслідок, - спосіб його забарвлення. Техніка «лацзе» - в перекладі «візерунки воском» - дуже схожа на батик. На шовк наносили малюнок розплавленим воском, після чого тканину фарбували. Коли віск видаляли, на його місці залишалися ділянки неприкрашеної тканини. Існував і інший метод, при якому тканину спочатку повністю фарбували, а після нанесення візерунка з воску опускали в лужний розчин, повертав фону розпису його первісний колір. Такий розпис міг бути і багатобарвним. В Японії, куди батик, на думку вчених, потрапив з Індії або Китаю, він називався «рокеті». Японці, з'єднавши отримані знання з власним культурною спадщиною, створили вражаючі по красі твори з традиційними національними сюжетними візерунками. Такі тканини використовувалися для виготовлення кімоно.

Коли на початку XVII століття в Індонезію проникли голландці, вони звернули увагу на разючу подібність храмових батиків-панно цієї країни з фресками християнських церков. Завдяки заповзятливим голландцям батик потрапив в Європу, європейці модернізували це мистецтво, перетворивши його в напівпромисловий спосіб забарвлення тканин. В середині XIX століття забарвлення тканин в техніці батик було витіснено англійською ситцевою набойкою, і батик майже на половину століття стає долею кустарів - ремісників. Сталося це завдяки ентузіазму невеликого числа художників, які, зачаровані батиком, відправлялися в далекі країни і вивчали у індійських і індонезійських майстрів унікальну техніку батика, присвячуючи цьому багато років життя. Потім, повертаючись на батьківщину, вони ділилися своїми знаннями. Таким чином, вже до середини минулого століття техніка батика налічувала велику армію своїх шанувальників і послідовників по всьому світу. У другій половині минулого століття величезна кількість художників і просто любителів з усього світу відправляються вивчати техніку на батьківщину батика. Розписувати батик стає не тільки модним, але і престижним. При цьому техніка практично не змінюється, а переноситься механічно в інші країни і культури. Батик має в основному утилітарний характер.

У СРСР батик з'явився приблизно в двадцяті роки разом з загальним захопленням стилем «модерн» і розвивався, в основному, в таких великих містах, як Москва, Ленінград, Іваново, Київ, Одеса, Тбілісі. Радянські художники сприйняли європейську техніку і стилістику, але не знали витоків і, природньо, не спиралися на будь-яку традицію. Відсутність технологічно розвинених і відпрацьованих прийомів, брак досвіду та неправильно зрозуміла функціональність зумовили значні коливання художнього рівня виробів. Художники об'єднувалися в артілі і займалися виробництвом хусток, шалей; дуже рідко отримували велике замовлення - театральні та сценічні завіси або штори для кафе.

У тридцятих роках заняття батиком було помічено і підтримано на урядовому рівні: видано кілька посібників по технології, організовано кілька артілей, надалі перетворилися на фабрики. Тільки в п'ятдесяті роки, після виходу партійної постанови «Про загальне підвищення якості та художнього рівня виробів текстильної та легкої та місцевої промисловості» ситуація в корені змінилася. Виник девіз-гасло: «Кожній радянській жінці - по красивій хустці». Була організована майстерня при НІІХП, кілька галантерейних фабрик в Москві та Ленінграді, куди запрошували на роботу вже відомих художників і набирали учнів-роспісніков. Поступово батик став з'являтися на виставках союзного значення. Поступово було виховане, вирощено ціле покоління художників, які прийшли з учнів і отримували художню освіту паралельно з роботою в якості «роспісніка».

СРСР, будучи більшу частину XX століття за «залізною завісою», залишалася осторонь від світових тенденції. Лише деякі художники мали можливість виїхати за кордон країни, щоб познайомитися з мистецтвом батика на його батьківщині. Однією з перших ластівок була нині заслужений художник Росії Ірина Трофимова. Завдяки її творчості з'явилася в Росії перша докладна інформація про техніку батика. Саме вона допомогла радянським майстрам визначити свій творчий шлях, присвятивши себе батику. Друга половина і особливо кінець XX століття характеризуються в СРСР бурхливим розвитком цього виду мистецтва, відкриттям нових напрямків в техніці і появою яскравих імен. Родоначальниками основоположних напрямків в техніці батика є: Ірина Трофимова - монументальний батик; станковий напрямок: Сергій Давидов - «філософський» батик, творець техніки батику «Техніка Давидова», унікальних інструментів і технологій; Тетяна Шіхірева - «розповідний» батик; Вікторія Кравченко - «офортний» батик; Юрій Буличов - «традиційний» батик: Віктор Парийский - «мальовничий» батик: Євген Архіреєв. Юрій Ярин - «зворотний» батик (техніка витравки); Олександр Талаєв - «експеріментальний» батик. Сьогодні батик знаходиться на високому професійному рівні, з яскраво індивідуальним технічним і художнім підходом. В наші дні батик займає провідне місце в ряду декоративних мистецтв. Він з'єднує особливості таких традиційних художніх технік, як акварель, графіка, вітраж, мозаїка. Батик широко використовується в дизайні інтер'єрів, прекрасно поєднуючись з різними стилістичними і вибором кольорів. Батик дозволяє створювати ексклюзивні тканини. Затребувані і майстрами високої моди, і модельєрами, що створюють більш демократичний одяг.

Техніки та прийоми в батику

Розпис на шовку - одна з найбільш затребуваних і ефектних технік в декоративному мистецтві. Розпис на шовку відрізняється від традиційного батику - створеннм барвистих композицій на тканини за допомогою розплавленого воску - способом нанесення барвника, а замість воску використовуються інші матеріали: резерв, сольовий розчин. Для цього напряму характерні техніки, що дозволяють створити різні ефекти. Розпис на шовку включає в себе два види: так званий холодний батик і вільний розпис. Зараз я детально зупинюся на кожному з них.

Техніка холодного батика.

Робота в техніці холодного батику дає можливість розписати не всю річ, а один невеликий фрагмент. Обов'язкова наявність контуру надає творам, виконаним у цій техніці, додаткову декоративність і графічність. Лінії контуру обмежують частину малюнка, замикаючи його. Замкнутість контуру є обов'язковою умовою. Саме в техніці холодного батику розписують хустки на текстильних фабриках. Малюнок друкують резервуючим составом на машині, а розписують вручну за зразком, використовуючи не кисті, а скляні трубочки для резерву. Така робота вимагає деякого досвіду, тому що барвник випливає швидше, ніж резерв, хоча резервуар трубочки і створює невеликий його запас.

Вільний розпис

Вільний розпис включає в себе три техніки: «Акварельний техніка» - тканина розписується по «сирому» з підсушуванням в певних місцях і застосуванням спиртового ефекту, а також розпису спеціальними поролоновими китицями по «сухому»; «Трафаретна техніка» - малюнок створюється за допомогою трафаретів та спеціальних балончиків для розпилення барвника. «Графіка вільного розпису» - створюється із застосуванням сольовий техніки і наведення графіки резервом. Дані техніки найбільш повно відображають безмежні можливості розпису на шовку. Вони доступні і ефектні, а також дозволяють на високому професійному рівні вирішувати будь-які ваші творчі завдання - будь то декорування сукні, виготовлення хустки, шарфу, шалі або станкового панно. Розтяжка одного кольору дозволяє виконати плавний перехід різної тональності одного кольору (наприклад, три тони синього барвника).